Свято-Миколаївський собор

Історія Собору сягає глибин століть. До 1788 року це була мусульманська мечеть. Після взяття Очакова 6 грудня 1788 року над мечеттю звели дерев'яний купол і відтоді будівля стала православним храмом. Невдовзі, на початку XIX століття, були прибудовані вівтар, притвор і паперть. А 1806 року на мінареті влаштували дзвіницю. Освятили церкву 1807 року в день Святителя Миколая Мирлікійського, покровителя мореплавців, і назвали Свято-Миколаївською фортецевою церквою.

Історія залишила мало свідчень того часу. Із збережених церковних книг відомо, що 1806 року священником Очаківської Свято-Миколаївської церкви був Федір Філіпович, а також молодший священник Діонісій Судковський і диякон Василіск Новицький.

22 липня 1827 року Очаківська фортецева церква була віднесена до відомства армійського протоієрея Госпітальної церкви м. Миколаєва Софронія Самборського.

Судячи з документів, що дійшли до нашого часу, ієрей Д. Судковський ухвалив рішення зберігати церковні кошти в казенній скрині на гауптвахті Кінбурнської фортеці, оскільки гроші, дані в борг приватним особам, не поверталися роками.

У 1839 році церква перейшла з артилерійського до інженерного відомства. Провели капітальний ремонт, відлили новий дзвін. 1854 року збудували нову дзвіницю. Зведена на кам'яному цоколі, з напівкруглим дахом, дзвіниця була дорогим придбанням (365 руб. 66 коп.).

Лише 1842 року церква стала іменуватися військовим собором, увійшовши у відання коменданта Очаківської фортеці. Було звільнено Діонісія Судковського, котрий прослужив близько сорока років, і на його місце прийнято його сина Гавриїла Судковського.

Під час бомбардування Очакова новий ієрей Гавриїл Судковський під вогнем, з хрестом у руках, підбадьорював солдатів на передовій. За це він був удостоєний золотого наперсного хреста на георгіївській стрічці. 1855 року, побоюючись за збереження церковних реліквій, священник Кінбурнської Свято-Покровської церкви передав на зберігання до Очаківського собору п'ять ікон, дерев'яний виносний хрест, плащаницю і хоругви, а також скриню з мідними дарохранительницями, дві ікони великого формату (Покрови Богоматері та Воскресіння Христового), 38-фунтове Євангеліє великого формату в оксамитовому оправленні, вишукано оздоблене сріблом по кутах і в центрі, позолочене (на передній лицевій дошці під черню зображено Покров Богородиці й чотирьох Євангелістів), на зворотній дошці — напис, що це Євангеліє пожертвуване на пам'ять перемоги над турками, здобутої 1 жовтня 1787 року, напрестольний хрест срібний позолочений з тим самим написом. Це Євангеліє і хрест були піднесені Суворову нижніми військовими чинами на честь завоювання Кінбурнської фортеці й називалися «суворовськими».

Гавриїл Судковський усіма силами зміцнював інтерес військових чинів до Собору і священних предметів, що там зберігалися, підкреслюючи військово-історичне значення собору. Саме тому поруч із собором встановили дві чавунні гармати і великий залізний хрест з пам'ятника Суворова в Кінбурнській фортеці.

1890 року за клопотанням отця Гавриїла при соборі було відкрито школу грамоти для дітей із малозабезпечених сімей. А 1901 року тут же відкрили церковно-парафіяльну школу.

У 1891 році Собор знову був віднесений до штабу Очаківської фортеці й військового відомства, а в Очакові відкрили нову Свято-Троїцьку церкву.

Дві мармурові дошки з вибитими на них іменами офіцерів, полеглих у Кінбурнській битві 1 жовтня 1787 року та при штурмі Очакова 6 грудня 1788 року, були виготовлені й установлені у фортецевому соборі. Пам'ятник О. В. Суворову, за встановлення якого дбав Гавриїл Діонісійович Судковський, було відкрито 1907 року вже після його смерті.

Фото Собору 1900 року і план його перебудови, опублікований 1902 року в журналі «Зодчий».

Попри бурхливі революційні події Очаківська церква продовжувала діяти, богослужіння в ній звершував священник Микола Підгорський. Але з 1922 року почалося розорення: були вилучені всі срібні й золоті предмети (серед них позолочений наперсний хрест Г. Судковського). Подальша доля цих цінностей невідома.

1 березня 1930 року рішенням Очаківського райвиконкому церкву закрили, а в будівлі розмістився Будинок піонерів. Усі дзвони знято і реалізовано, а гроші витрачено на «культурні потреби».

1960 рік. Приміщення церкви було передано під філію Миколаївського обласного краєзнавчого музею. А 1972 року він став називатися Очаківський військово-історичний музей ім. О. В. Суворова.

У будівлі розташовується Військово-історичний музей ім. О. В. Суворова. Фото 70-х рр.

З 2000 року будівлю повернуто церкві й тут знову міститься Очаківський Свято-Миколаївський Собор, у якому відбуваються богослужіння.